Що варто знати новій поліції про свободу зібрань

Михайло Лебедь, експерт правозахисної коаліції “Ні – поліцейській державі!”
Михайло Лебедь, експерт правозахисної коаліції “Ні – поліцейській державі!”

Знаю, що всі “самі с усамі”. Але оскільки я займався серйозно цією тематикою багато років поспіль, то може статися, що хоча б частина моєї інформації стане в пригоді.

Отже, я не подавався на тренера кандидатів до нової патрульної служби Нацполіції, бо не побачив в оголошеннях тематики свободи мирних зібрань. Пізніше, коли я дізнався, що ця тематика серед дисциплін все ж є, то, трохи подумавши, що і як поліції треба знати, я навпаки зрадів, що не тренер. Бо міг би випадково розкрити їм тему зриву мирних зібрань так, щоб, як то кажуть, і комар носа не підточив. Але тепер чим ближчає час, коли семінари проводитимуть мої друзі, тим більше в мене саме безболісних для громадянського суспільства порад про те, що варто знати новій поліції.

1). СИЛОВІ РОЗГОНИ МИРНИХ ЗІБРАНЬ – НЕЗАКОННІ. Під силовими розгонами я маю на увазі дії міліції/поліції, коли та б’є всіх підряд, і правих, і винуватих.

Насправді є дві точки зору на це питання. Одну я називаю умовно “мєнтівською”, іншу – умовно “правозахисною”. Прихильникам мєнтівської точки зору треба, щоб все було просто і ясно, і щоб з певного моменту державні силовики перетворювались на стихійне лихо і можна було застосовувати насилля до геть усіх не задумуючись. Міліція/поліція загалом знає, що можна застосовувати спецзасоби для припинення “групових порушень громадського порядку” чи “масових заворушень”, знає і що в ККУ є відповідні статті. Єдине, чого не вистачає прихильникам цієї логіки для повного щастя – це якогось спецзакону (про громадський порядок чи мирні зібрання), який би чітко визначив, з якого моменту “зібрання втратило мирний характер” (це я цитую міліцейський мем), і тепер можна бити всіх. Останній гучний розгін в Вірменії, наприклад, розпочався повністю у відповідності з таким спецзаконом… Цієї точки зору крім силовиків притримуються як прихильники поліцейської держави, так і окремі, так би мовити, конструктивісти, які вважають, що “міліції важко думати”, тому бєспрєдєл треба узаконити. Тобто так думають в тому числі окремі правозахисники. Але підкреслюю, що подібна логіка прийнятна для тих, хто вважає, що бити всіх підряд для державних силовиків є нормальним.

Та є і інша точка зору, яка полягає в тому, що бити всіх підряд держава права не має. І, як це не дивно, але чинне українське законодавство на стороні прихильників цієї точки зору. Бо якщо міліціонер/поліцейський б’є людину, яка не чинить ніяких злочинів навіть під час того, що міліціонер/поліцейський вважає “масовим заворушенням”, то ККУ вважає злочинцем вже такого міліціонера/поліцейського! Бо статті “масові заворушення” (ст.294 ККУ) чи “групове порушення громадського порядку” (ст.293 ККУ) – не про невинних перехожих, крикунів чи ловців гав під час таких зібрань/заворушень, А ПРО ОРГАНІЗАТОРІВ заворушень чи групових порушень громпорядку, а також про тих, хто чинить інші насильницькі дії під час таких заходів. А сам злочинець-міліціонер/поліцейський окрім завдання побоїв і тілесних ушкоджень невинній людині (ст.ст.121-128 ККУ) ще й перевищив службові повноваження (ст.365 ККУ), можливо, виконував злочинний наказ керівництва (ст.41 ККУ, ст.60 Конституції) і, можливо, незаконно перешкоджав проведенню саме мирного зібрання (ст.340 ККУ). [Тут слід нагадати, що будь-яка людина має право як захищати своє і інших людей життя і здоров’я від протиправних посягань в т.ч. шляхом самооборони (ч.3 ст.27 Конституції, ст.ст.36, 39 ККУ), так і власноруч затримувати кримінальних злочинців, навіть якщо вони працюють в міліцї/поліції (ст.207 КПК, ст.38 ККУ).] І так, цей підхід до питання я називаю саме правозахисним! І вважаю такий підхід нормальним особливо з огляду на міліцейське насилля на євромайданах країни!

Прихильники поліцейської держави і частина мілітаристів можуть закинути мені питання: “А як же державі бути з сепаратистськими мітингами?” І в мене є проста відповідь: міліція/поліція просто має затримувати злочинців і пропорційно застосовувати силу, якщо ті пручаються чи чинять насильницькі дії – тобто діяти так, як про це і кажуть як старий, так і новий профільний спецзакон, а також чинний ККУ. Протестувальники публічно закликають до сепаратизму чи розповсюджують відповідні матеріали (ст.110 ККУ)? Затримуйте. Закликають захопити державну владу (ст.109 ККУ)? Затримуйте. Кличуть російські війська (ст.ст.111, 436, 437 ККУ)? Затримуйте. Закликають до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи розповсюджують відповідні матеріали (ст.295 ККУ)? Затримуйте.

Якщо ж прихильники поліцейської держави і частина мілітаристів мені на це скажуть: “Це не допомогло від сепаратистів”, – то я попрошу їх не брехати. Бо “не допомогли” зовсім інші речі – міліції було або замало, або вона злочинно саботувала виконання своїх службових обов’язків (ст.367 ККУ).

І запам’ятайте, що якщо керуватися науково-практичними коментарями до ККУ, то “масових заворушень” в нас не було ні на Банковій, ні на Грушевського, ні в Криму чи в Харкові під час “рускай вєсни” (кажу, що бачив на власні очі). Були “групові порушення громадського порядку”, бо “переважна частина натовпу веде себе пасивно, лише виконуючи вказівки окремих організаторів та активістів. Сам же громадський порядок порушується через поведінку учасників Групи” (чи декількох організованих груп). Хоч я і розумію, що в ЄДРСР ви знайдете приклади судової практики на тему “масових заворушень” з кейсів по “Україні без Кучми”, останньому Майдану та “рускай вєсни”. Але боюся, що більшість подібних судових рішень – політично вмотивовані. Нагадую, що судової реформи в країні як не було, так і нема.

Ну і наостанок в цій темі. Я зараз кажу лише про силові розгони. Фактичним припиненням невеличкого зібрання було б затримання міліцією/поліцією усіх його учасників за вчинення якогось кримінального чи адміністративного правопорушення, або підозрі у вчинені кримінального. Звісно, якщо це все не вигадано міліцією/поліцією як підстава, тобто якщо міліція/поліція сама не чинить злочин. Так от, чи варто затримувати людей в такому гіпотетичному випадку під час зібрання, чи саме після зібрання – тема окремої правозахисної дискусії. Інша тема для іншої дискусії – чи варто міліції/поліції ненасильницьки посовувати мирне зібрання кудись вбік, або ненасильницьки перешкоджати мирній ході незабороненого в суді мітингу. Бо і старий Закон “Про міліцію”, і новий “Про Національну поліцію” кажуть, що свободі пересування міліція/поліція перешкоджати право має. Але це вже матерії вищого порядку.

2). CУДОВІ ЗАБОРОНИ ЗІБРАНЬ БУВАЮТЬ НЕПРАВОСУДНИМИ і ЗЛОЧИННИМИ. Навіть так – вони бувають ЯВНО неправосудними і злочинними (ст.375 ККУ). Зокрема, коли суди забороняють збиратися невизначеному переліку суб’єктів (так би мовити, і мертвим, і живим, і ненародженим). Тут теж є дві позиції, що з цим робити. Наприклад, частина правозахисників вважає, що треба будь-яким судовим заборонам коритися, не проводити зібрання і судитися до зелених віників з надією потрапити з цим в ЄСПЛ, щоб в т.ч. через декілька років заробити разом з потерпілим на виграші в ЄСПЛ грошенят (ой, вибачте, що секрет відкрив!). Міліціонер/поліцейський в цій концепції знову – людина, якій “заскладно” розбиратися в тонкощах на місці, і взагалі “не його ума це дєло”. Інша позиція в цьому питанні була на практиці продемонстрована як євромайданами країни, так і сепаратистськими (да-да!) мітингами – великі кількості людей ігнорували вищезгадані автоматичні заборони всім-всім-всім. І інша частина правозахисників каже, що з боку протестувальників саме це було в рамках закону, бо такі судові рішення – це злочинні накази. А ніхто ж не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази, хто відмовився таке виконувати – не підлягає кримінальній відповідальності, а за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність (ст.60 Конституції, ст.41 ККУ). Звісно, міліціонер/поліцейський в цій концепції – ідеальна людина, яка аналізує законність як своїх дій, так і відповідних наказів. На практиці ж міліція швидше пасувала перед кількістю людей, юристами, правознавцями, чи відеокамерами ЗМІ.

Якщо вас знову цікавить, що робити з сепаратистськими мітингами, – перечитайте четвертий і п’ятий абзац моєї попередньої поради.

Цю ж пораду тренерам нових патрульних можна розписувати і докладніше. Проте я не раджу цю тему взагалі розкривати, наприклад, в прифронтовому Харкові. Поки триває війна, а РФ в тому стані, в якому зараз, харківська міліція/поліція, на мою політичну думку, має на судові заборони реагувати за звичкою, а проукраїнські протестувальники мають узгоджувати свої мітинги з центральною владою. Так, це вже не правозахисна позиція з мого боку, а політична.

3). ПОЛІЦІЯ ЗОБОВ’ЯЗАНА ЗНАТИ ЗАКОНОДАВСТВО. Точніше – буде зобов’язана, через три місяці після офіційної публікації Закону про Нацполіцію. Нова норма зобов’яже поліцейського доводити до відома в т.ч. протестувальників відповідний зміст нормативно-правових актів, на підставі яких здійснюються ледь не усі ненасильницькі дії поліцейського (ч.2 ст.30). Зокрема, поліцейський буде зобов’язаний посилатись на нормативно-правові документи, якщо проводить затримання особи, вимагає покинути якесь місце на певний строк, забороняє чи обмежує доступ до якоїсь території чи об’єктів, обмежує або забороняє рух пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних доріг. Не посилатися на документи міліція/поліція має і матиме право в окремих випадках взаємодії з правопорушниками, коли є необхідність застосовувати фізичну силу, спецзасоби чи вогнепальну зброю. Але загалом i в простіших ситуаціях аргументація “мої дії законні просто тому, що я міліціонер/поліцейський” тепер стане прямим порушенням Закону.

Протестувальникам це допоможе не лише у випадках ненасильницького фізичного обмеження свободи пересування, чи у випадку затримань. Реалізація цієї норми буде сприяти діалогу між протестувальником і поліцейським, а отже – підвищенню взагалі правової обізнаності і громадсько-політичних активістів, і самих поліцейських. Бо в цьому діалозі вони разом мирно аналізуватимуть законність дій кожного.

Зокрема, маю надію, що активістам-правознавцям буде легше донести до поліції наступні вже хрестоматійні тези:
– “Посилаєтесь на правила проведення мітингів від місцевого самоврядування, його виконкому, мера, голови обласної адміністрації, префекта чи військової адміністрації? Але ж лише український парламент має право встановлювати такі правила. Тому це – сепаратизм і посягання на унітарність України!“;
– “Посилаєтесь на ще радянські правила проведення мітингів? Але вони суперечать чинній Конституції незалежної України і на їх зміст не розповсюджується Закон про правонаступництво“;
– “Хочете мене затримати по 185 чи 185-1 КУпАП? Обидві норми – бланкетні. В першому випадку мусите додатково пояснити законність своїх вимог, друга стаття взагалі посилається в нікуди, суперечить Конституції і рішенням ЄСПЛ по Україні“;
– “Посилаєтесь на судову заборону? Але ж вона явно неправосудна і незаконна. Тому її можна не виконувати як злочинний наказ“.

Побачимо, чи спрацює. Але якщо спрацює, то знайте, що норма писалася моїми руцями на основі конструктивної критики експертів коаліції “Правозахисний порядок денний”, реєструвалася депутатами Ігорем Мосійчуком і Дмитром Добродомовим, і лобіювалася компахою моїх друзів-активістів та помічників депутатів 😀

А якщо не спрацює, то забудьте про це :)))

4). МИРНІ ЗІБРАННЯ БЕЗ ПОВІДОМЛЕНЬ НЕ СУПЕРЕЧАТЬ НІ КОНСТИТУЦІЇ, НІ ЗАКОНАМ УКРАЇНИ. Чому? Бо взагалі все, що не заборонено Конституцією і законами України – те автоматично дозволене. “Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством” (ч.1 ст.19 Конституції). “Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними” (ч.1 ст.22 Конституції). “Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення” (ч.2 ст.58). А якщо міліції/поліції таке не до вподоби, то перш за все місцевим відділкам МВС і СБУ слід узятися за розвиток Інтернет-моніторингу акаунтів протестних груп та електронних ЗМІ. Он в прифронтовому Харкові узялися – і все з мирними зібрання вже в нормі.

Між іншим, на темі “захисту спонтанних зібрань” спекулюють прихильники ідеї ухвалення спеціального закону про протести (нагадую, я – прихильник іншої моделі регулювання). В своїх законопроектах вони вигадують дефініції “спонтанних зібрань” з купою потрібних лише прихильникам поліцейської держави критеріїв. Зокрема, останній законопроект на цю тему фактично пропонував протестувальникам доводити міліції, судовому виконавцю і судді “неможливість” письмово повідомити владу про зібрання в певний драконівський строк до його початку, та доводити “невідкладність” зібрання. Якщо не довів ці критерії поліцейському з його (в кращому випадку) суб’єктивним сприйняттям реальності – тоді тебе затримають по 185 КУпАП чи ст.382 ККУ, а потім ще й судитимуть… Але це все – зовсім інша тема для розповіді. Мабуть, не для навчальних тренінгів для нових патрульних 🙂

Михайло Лебедь, експерт з питань парламентського лобіювання та зі свободи зібрань в Україні

Залишити відповідь